Головна

Анонси

Середа, 24 листопада 2021

Краєзнавчі читання №55

15 липня о 15.00 у Білоцерківському краєзнавчому музеї відбудуться п'ятдесят п'яті краєзнавчі читання ім. П.Г. Лебединцева. Ініціаторам...

Вівторок, 01 червня 2021

Виставка картин юних митців "Магія кольору"

...

Останні події

Неділя, 22 січня 2023

22 січня у КЗ КОР "Білоцерківський краєзнавчий музей" розгорнуто тематичну виставку до Дня Соборності України

22 січня у КЗ КОР "Білоцерківський краєзнавчий музей" розгорнуто тематичну виставку до Дня Соборності України. Цьогорічна кампанія до свята проходить...

Субота, 21 січня 2023

21 січня – День пам’яті перших жертв протистояння народу проти режиму Януковича

Сьогодні, 21 січня – День пам’яті перших жертв протистояння народу проти режиму Януковича, що відбулось у період з грудня 2013 по лютий 2014 року. Ци...

Четвер, 19 січня 2023

«Криваве Водохреще» - день, який Україна ніколи не забуде

19 січня збройне повстання проти режиму Януковича («Криваве Водохреще» - день, який Україна ніколи не забуде) Боротьба українських громадян за...

Всі подіі музею

22 січня у КЗ КОР "Білоцерківський краєзнавчий музей" розгорнуто тематичну виставку до Дня Соборності України

22 січня у КЗ КОР "Білоцерківський краєзнавчий музей" розгорнуто тематичну виставку до Дня Соборності України. Цьогорічна кампанія до свята проходить під гаслом «Україна соборна. Разом до Перемоги!».

Щороку 22 січня в день проголошення Акта Злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки Україна відзначає День Соборності.

Акт Злуки став історичним об’єднанням українських земель в одній державі і є основоположною віхою українського державотворення.

У фотодокументальних матеріалах виставки висвітлені історичні події, пов'язані з прийняттям Акту злуки і подальшим святкуванням цього визначного дня у різні роки, їх хронологія та поєднання аспектів національного державотворення, тієї рушійної сили, яка стала поштовхом до розбудови українського війська, становлення інституцій та розвитку українського суспільства. Для підтвердження історичних джерел, були використані матеріали, рекомендовані Українським інститутом національної пам’яті.

Виставка спрямована на залучення широкого кола громадян для поглиблення історичної пам’яті та національної свідомості. Ідея соборності була й залишається базовою національною цінністю українців. А нині вона є передумовою успіху нашого спротиву зовнішній агресії.

Сьогодні соборність для України означає деокупацію всіх територій, захоплених ворогом, відновлення єдності з Донеччиною, Луганщиною та Кримом. Вона передбачає не тільки пам'ять про спільне майбутнє, а й згуртовану працю заради майбутнього.

Соборність — мета Перемоги.

21 січня – День пам’яті перших жертв протистояння народу проти режиму Януковича

Сьогодні, 21 січня – День пам’яті перших жертв протистояння народу проти режиму Януковича, що відбулось у період з грудня 2013 по лютий 2014 року. Цими днями ми згадуємо чи не найжахливіші події, що відбулися в столиці нашої держави. Багатоденні протести українців, які відстоювали свої права на вільний демократичний розвиток, владущий режим жорстко придушив.

Почорніле від вогнів боротьби серце України збагряніло від крові її громадян. Протягом тих страшних днів проти мирних людей у центрі європейської столиці застосували смертельну зброю. На вулицях Києва — поранені, загиблі, скалічені. Згідно з останніми даним першим убитим під час подій Революції Гідності був активіст та майданівець Юрій Вербицький, науковець зі Львова, якого було знайдено за містом без ознак життя зі слідами тортур. Згодом на барикадах від вогнестрільних поранень загинули Сергій Нігоян та Михайло Жизневський. Саме ці троє чоловіків стали першими Героями Небесної Сотні. Небесна Сотня-прийнята в Україні збірна назва загиблих протестувальників, які мали безпосередній стосунок до ідеї та акції Євромайдану, або Революції гідності.

Конфлікт розпочався з того, що уряд Януковича не підтримав та зупинив підготовку Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом. Як наслідок почалися студентські страйки, мітинги та демонстрації. У ніч з 29 на 30 листопада 2013 року спецпідрозділ «Беркут» на Майдані Незалежності у Києві розігнав та побив студентів. Силова протидія протестам із боку влади призвела до відкритого народного протистояння, яке переросло у Революцію гідності.

Результатами Євромайдану стали: усунення від влади Януковича, відставка уряду Азарова, звільнення політв’язнів, призначення нових президентських виборів.

В нашому місті , за авторством білоцерківського скульптора Олександра Виговського, встановлено пам’ятник Героям Небесної Сотні, що розташований на території парку Слави. Олександр Виговський був активним учасником Революції гідності і присвятив цей твір загиблим героям 2013-2014 років. Скульптура зображує трьох протестувальників в касках. Двоє мають щити зі слідами від куль. Третій протестувальник кидає пляшку з коктейлем Молотова.

Білоцерківці назвали одну із вулиць, що розташована в історичному центрі міста, вулицею Героїв Небесної Сотні.

І нині мирне життя українців під великою загрозою. Як ніколи ми маємо бути готовими дати відсіч і вберегти соборну, вільну, незалежну Україну. Заради тисяч життів наших героїв, яких тепер уже Небесні легіони.

Хай вічною буде слава Героїв України!

Низький уклін Героям і їхнім родинам.

«Криваве Водохреще» - день, який Україна ніколи не забуде

19 січня збройне повстання проти режиму Януковича («Криваве Водохреще» - день, який Україна ніколи не забуде)

Боротьба українських громадян за свої права, яка одержала назву "Євромайдан", а згодом Революція Гідності, була наймасштабнішою подією в новітній історії України і логічним продовженням обстоювання прав людини та громадянина.

21 листопада 2013 року півтори тисячі людей вийшли на площу в знак протесту проти того, що проросійський президент Віктор Янукович відмовився підписувати документ, до якого держава йшла роками: угоду про асоційоване членство України в Європейському Союзі.

Ніч із 19 на 20 січня 2014 року увійшла в історію України як «Криваве Водохреще». Мирна акція, яка зібралася у відповідь на ухвалення диктаторських «законів 16 січня», переросла тоді на жорстке протистояння між протестувальниками та силовиками. Так розпочалась одна з найкривавіших сторінок Революції Гідності.

На вулиці Михайла Грушевського тривало протистояння між силовиками та протестувальниками. У ніч на 20 січня на Грушевського біля стадіону "Динамо" силовики активізували водомети. Вони намагалися загасити авто, раніше підпалені демонстрантами. Окрім того, під крижану воду потрапляли й самі мітингувальники, а вулиця перетворилася на суцільну ковзанку. Водночас на Грушевського протестувальники й далі розбирали бруківку. У деяких місцях доріжки повністю залишилися без покриття, а біля самого стадіону розбили навіть асфальт. Мітингувальники, які брали участь у заворушеннях на Грушевського, почали будувати катапульту.

Кількість затриманих під час сутичок на Грушевського перевищила 30 осіб. 44 особи було госпіталізовано з початку сутичок у Києві та до 12:00 20 січня. Загалом майже за добу протистоянь до лікарів швидкої медичної допомоги звернулося 104 особи.

Сутички, що почалися на Грушевського у день Водохреща, тривали кілька днів. На Євромайдан прийшла перша смерть.

Цей кривавий день вкотре довів безстрашність і рішучість українців у боротьбі за справедливість та свободу.

День пам’яті захисників Донецького аеропорту

Сьогодні , 16 січня відмічається День пам’яті захисників Донецького аеропорту. За надлюдську відвагу, стійкість та мужність їх назвали «кіборгами». Цей день був обраний за ініціативи тих, хто вижив у тому пеклі.

Бій за аеропорт Донецька розпочався 26 травня 2014 року, коли окупанти «ДНР» захватили будівлю. Українські силовики нанесли удар по позиціям противника і встановили контроль над аеропортом в той самий день. Під час 8 місяців протистояння бійці не здавали позицій та відбивали безкінечні атаки окупантів. Військові ВСУ, медики, добровольці, волонтери 242 дні протистояли сепаратистам.

Найзапекліші бої за Донецький аеропорт відбулися у січні 2015 року, 13 січня від постійних танкових та артилерійних обстрілів рухнула диспетчерська башта, яка стала символом оборони. А 16 січня проти українських героїв застосували отруйний газ. Заключний, найтрагічніший етап оборони -19 і 20 січня 2015 року.Сепаратисти 18 січня попросили тиші, щоб винести своїх поранених і загиблих, а самі заносили вибухівку.

Перший вибух пролунав 19 січня. Поранених і травмованих було дуже багато, але загинув лише один захисник ДАПу. А 20 січня о 14.56 термінал бойовики підірвали вдруге. Вибух був настільки потужній, що залишки нового терміналу ДАПу були остаточно зруйновані, а під горами покрученого і пошматованого вибухами металу і бетону загинуло більше двадцяти останніх захисників Донецького летовища.

Легендарний білоцерківський медик нового терміналу ДАПу Герой України Зінич Ігор Вікторович загинув 20 січня 2015 року. Він тричі відмовився від ротацій, вирішивши залишатися в ДАПі доти, поки там іде бій. Лише в останні дні оборони врятував від 50 до 70 бійців, але героїчного медика врятувати не змогли.

Кіборги, дякуємо за мужність та безстрашність до останньої хвилини на полі бою!

Схиляємо голови перед загиблими героями, перед їх родинами сім’ями. Події 2015-го назавжди закарбуються у нашій пам’яті та в історії як непоправна втрата найвідважніших України.

Іван Васильович Чайка – людина з великої літери

Іван Васильович Чайка – людина з великої літери. Сила духу, мужність, хоробрість, відважність, стійкість та незламність характеру – всі ці риси були притаманні учаснику Другої світової війни, остарбайтеру, жертві нацистських переслідувань, члену наукової спілки «Знання», ліквідатору наслідків Чорнобильської катастрофи, підполковнику у відставці, заслуженому медичному працівнику та почесному громадянину Білої Церкви. Його життєвий шлях був відзначений у документальній кінострічці «Я хочу розповісти Вам».

Народився 15 січня 1925 року в селі Блощинці на Білоцерківщині у родині колгоспника. У жовтні 1932 року родину розкуркулили, усі поїхали в Самару в Росію, де проживала на той час батькова старша сестра. Та через день її чоловік вигнав сім’ю, не захотів годувати «куркулів». На окраїні села батько викопав яму, зробив примітивний дах, поставив драбину і в таких умовах сім’я залишилась зимувати. Навесні родина Івана Васильовича повернулась у рідне село.

22 червня 1941 року почалася радянсько-німецька війна, батько Івана Васильовича пішов на фронт, а його самого відправили на роботу до Німеччини. Він працював вантажником на залізниці у місті Бассум, за 60 кілометрів від Бремена. Однієї ночі почалась повітряна тривога, місто бомбили американські та англійські літаки й юному Івану вдалося втекти. Його схопили на німецько-бельгійсьму кордоні і відправили у бельгійське місто Тамін у табір для військовополонених, де він входив у групу «смертників», які викопували із землі нерозірвані бомби. У травні 1944 року йому знову вдалося втекти й Іван Васильович приєднався до бельгійських партизан. Він жив у місті Фалізоль у пекаря Жосефа Дербуєра, де знаходився один із штабів партизан, командиром партизанського загону був Борис Божко. Йому виготовили паспорт на ім’я Олександра Островського, польського емігранта. Під час своєї партизанської діяльності брав участь у різних диверсійних операціях проти фашистських окупантів. Після закінчення війни Івану Васильовичу пропонували залишитися в Бельгії, обіцяли квартиру, продовження навчання та роботу, але він відмовився.

У 1945 року втупив до Білоцерківського медичного училища на фельдшера, закінчив навчання у 1948 році.

З 1961 по 1978 рік працював на Білоцерківській міській станції швидкої допомоги. Також працював позаштатним кореспондентом міської газети «Ленінський шлях» протягом 1961-1993 років. Член наукової спілки «Знання». З 1978 по 1993 в званні капітана медичної служби він був прийнятий на службу до Органів Внутрішніх Справ. Ще 20 років Іван Васильович віддав службі в міліції на посаді начальника медвитверезника Білоцерківського управління міліції. а також був редактором міської сатиричної газети-вітрини «Пияцтву – бій». Також, довелося Івану Васильовичу попрацювати і в Чорнобильській зоні. У 1993 році пішов на пенсію, військове звання – полковник у відставці. Багато років співав у хорі, двічі був лауреатом республіканського конкурсу художньої самодіяльності (1977, 1985 рр.), один раз – всесоюзного. Також Іван Васильович є членом «Золотого фонду Білої Церкви» з 10.09.2015 року. Відзначений нагрудним знаком Міського голови «За заслуги перед містом».

За допомогу людям, відданості справі і високий професіоналізм, Іван Васильович Чайка отримав звання Заслуженого медичного працівника, за що його ім’я занесено до книг «Історія медицини» та «Минуле і сучасне медицини Білої Церкви».

2022 рік – став трагічною сторінкою в історії України і її народу. Це рік страшних та непопраних втрат. Так, 20 березня 2022 року, на 98 році життя, перестало битися серце Івана Васильовича Чайки. Пішла з життя шанована людина, останній учасник партизанського руху і підпілля Другої світової війни в Білій Церкві. Він назавжди залишить про себе добру згадку в серцях білоцерківців. Вічна шана та пам’ять!

КЗ КОР "Білоцерківський краєзнавчий музей"

Анонси

Шановні відвідувачі!

Анонси

Шановні відвідувачі!

Краєзнавчі читання №55

Виставка картин юних митців "Магія кольору"

Останні події

22 січня у КЗ КОР "Білоцерківський краєзнавчий музей" розгорнуто тематичну виставку до Дня Соборності України

21 січня – День пам’яті перших жертв протистояння народу проти режиму Януковича

«Криваве Водохреще» - день, який Україна ніколи не забуде

Останні події

22 січня у КЗ КОР "Білоцерківський краєзнавчий музей" розгорнуто тематичну виставку до Дня Соборності України

21 січня – День пам’яті перших жертв протистояння народу проти режиму Януковича

«Криваве Водохреще» - день, який Україна ніколи не забуде

День пам’яті захисників Донецького аеропорту

Іван Васильович Чайка – людина з великої літери

Швидкі лінки

Зв'язок