Головним і найдавнішим знаряддям праці для молотьби зернових культур (пшениця, жито, ячмінь) в українців був ціп .

Ручне знаряддя для молотьби, що складається з таких деталей:

   -   ціпи́лно (ціпильно, ціпильна, ціпило), виготовлявся переважно із легких порід дерев  держак  міг сягати до 2 м завдовжки;

   -   бияк (бич) — коротша робоча частина, часто мав потовщення на кінці для міцності удару, виготовлявся із міцних порід дерев.

   -   ка́пиця (у́в'язь) — короткий ланцюжок або ремінь, що з'єднує ціпилно з бияком.

   -   Шкіряна капиця також називалася ву́голов (за аналогією з наголовачем - «вуголовом» вуздечки) і складалася з двох вилиць, що охоплювали кінці ціпилна й бияка, та ремінника́ у вигляді кільця, яке з'єднувало їх.

        Існували також варіанти ціпів з ціпилном і бияком однакової довжини  а також ціпи з кількох ланок.

 

        Після просушування (в Україні у серпні-вересні) колосся розкладали на току, причому снопи могли як розв'язувати, так і не розв'язувати — в останньому разі це називалося «молотити в околот». Сам процес обмолоту відбувався в ручну з застосуванням 4 – 8 ціпів, притримуючись певного ритму, щоб не заважати один одному. На спеціалізованому майданчику (току) ударами бияка ціпа зерно вибивалося від жорстких лусок колоса. Молотили не лише чоловіки, жінки і діти також (для них виготовлялись спеціальні легші ціпи).

        Господар самостійно виготовляв це знаряддя праці ,яке слугувало декілька років  після закінчення сезону врожаю ціп зберігали у коморі.

        Часто згадувався ціп і в художній літературі.

- Зжав менший брат свою пшеницю і перевіз, як йому велено. Став молотить: що вдарить ціпом, так йому мішок пшениці і висиплеться (Олекса Стороженко, 1957); 

- В лісі несподівано встав гомін і гук. Підковою виходить облава: селяни з кіллями, з косами, з ціпами (Степан Васильченко,  1960);

 - Це я, тату, ніяк не навчуся, — озвалася, червоніючи, Секлета. — Крутиться бісовий ціп, мов той вуж, у руках (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, );  

- Очі [змія] полум'ям горіли; Хвіст, як ціп, об землю бив (Яків Щоголів, Поезії, 1958);

Слова гупали в пісні, як ціп на току, окремо, виразно (Михайло Коцюбинський, 1955). 

        Ціпи слуговали селянам не лише знаряддям праці а інколи і  примітивним засобом самооборони, існував навіть різновид холодної зброї — бойовий ціп.

        Про це згадується  у «Слові о полку Ігоревім» ціпи (з означенням «харалужні», тобто булатні) символізують зброю:  («На Немізіснопи стелють головами, молотять ціпами харалужними, на тоці життя кладуть, віють душу од тіла»).

        Етнографічна  колекція музею постійно поповнювалась на протязі багатьох років. Особливо активні надходження для поповнення етнографічної колекції відбувались у 1970-1980-ті рр. коли співробітники музею організовували етнографічні експедиції на території нашого краю, саме в цей час до нас надійшли ціпи, які зберігаються у фондах та експозиціях музею. Знаряддя праці виявлені в селах поблизу нашого краю:

- Томилівка, Білоцерківського р-ну. 1978 р.  (ціп 20-30 рр. ХХ ст.)

- с. Озерна Київська обл. 2013 р. (ціп 1940-1950-ті рр.)

- с. Вільна Тарасівка, Білоцерківський р-н. 2012 р. (ціп 1960-ті рр.)

        Один із експонатів було виявлено м. Біла Церква вул.. Колгоспна 71 1972 р. (ціп І пол. ХХ ст.), що свідчить про те що на Заріччі активно займались сільським господарством.

Окремі предмети виявлені в більш далеких регіонах:

- м. Кагарлик 1979 р. (ціп 20-30 рр. ХХ ст)

- с. Пархомівка, Володарський р-н. 1997 р. (ціп 1950-ті рр. ХХ ст.)

Ми вдячні  тим людям, хто зберіг та передав ці цінні знаряддя праці до нашого музею.

        З давніх часів люди навчилися виготовляти необхідні у повсякденні речі з матеріалів, що їх оточують. В продовж століть техніки виробництва знарядь праці первинної обробки зернових еволюціонували, трансформувалися і зникали під впливом різних чинників історичного  розвитку. Ми цінуємо працю наших предків і намагаємось зберегти і поширити свої знання  серед сучасних поколінь.