Митець був майстром експресіоністичної новели, громадським діячем, політиком, послом (депутатом) Австрійського парламенту від Королівства Галичини та Володимирії. Письменник жив у рідному Русові, деякий час – у Відні, уважно стежив за наростанням національно-визвольного руху в Україні, входив до складу урядової делегації Західно-Української Народної Республіки, яка в січні 1919 року прибула до Києва з нагоди об’єднання ЗУНР та УНР.

        В.Стефаник – талановитий український письменник-реаліст, неперевершений  до цього часу майстер стислої соціально-психологічної новели.

        Кожна його новела – це картина трагедії селянського життя, трагедія разючої бідності, безнадійної самотності, невимовної туги від розлуки з рідною землею й світ, повний смутку і водночас несказанної краси та любові до людини, ятрить болем душу.

        Відомі збірки його новел: «Синя книжечка», «Камінний хрест», «Дорога», «Моє слово».

        До самої смерті не полишало Стефаника бажання «сказати людям щось таке сильне і гарне, що такого їм ніхто не казав ще». І на його долю  випало найбільше для художника щастя – він сказав те, що хотів, і сказав так, як хотів. Доля відміряла йому 65 років життя, але слово цього поета ходить поміж людей і вічно ходитиме, бо воно дароване Богом.