10 березня 2021

Колодій або українська Масниця: традиції та значення свята

Колодій або українська Масниця: традиції та значення свята
        Українське свято Колодій (Масниця) припадає на останній тиждень перед Великим постом. У 2021 році Колодій триває з 8 березня по 14 березня. Інші, менш поширені його назви: Сиропуст, Пущення, Масниця або ж “Бабський тиждень”. Колодій – давньоукраїнський Бог шлюбу, любові, примирення та людської злагоди. Він – опікун подружнього життя, оберігає молодих від нещасть і недуг, сприяє створенню нової родини, заохочує до продовження людського роду.
 
        Його святкування має суто національний зміст і у нього мало спільного з «Масляною», якої на козацькій Україні не було, позаяк вона має інший характер, пісні, ігрища, звичаєві норми і навіть страви готують, не такі, як на Колодія.
 
        Чому Масниця? Тому що в цей тиждень споживали багато масної їжі. Це були сир, масло, вареники з сиром і маслом, звідси назва Масниця. Масляною (Масленицей) це свято почали називати у 1960-х роках ХХ століття. Тоді його фактично дозволили святкувати після довгої заборони, але вже з російським корінням.
 
        Оскільки це було останнє гуляння перед найсуворішим постом — справляли його гучно, весело, смачно, піснями, музикою та найрізноманітнішими розвагами. Це практично було передноворічне свято, адже тоді наші предки святкували Новий рік із настанням весни. Для молоді, свято Колодія, було найромантичнішим, його святкували на кожному кутку у свій окремий день від вівторка до неділі.
 
        Головним обрядом Масниці були «колодки». Сонячна ознака Колодія, яка слугувала символом продовження роду. В Україні віддавна існували дві колодки: колодка одружених (переважно, жіноча) і колодка молодіжна (переважно, дівоча). Обидві колодки відрізнялися як своїм завданням, так і характером. Жіночу колодку “тягали”, “волочили”, молодіжну колодку “чіпляли”, “в’язали”.
 
        Дівчата свої «колодки» виготовляли з атласу, кольорових ниток, у вигляді прикраси, квітки або стрічки і пов’язували на ліву руку поближче до серденька. Парубки повинні були платити дівчатам викуп за колодку грішми або подарунками: намистом, стрічками, шовковою хусткою. У подяку за це кожна дівчина вишивала хусточку, оздоблюючи її квітками та ініціалами свого обранця, та дарувала йому на Великдень.
 
        Заміжні жінки свої колодки робили з поліна або великої колоди, яку прив’язували «старим парубкам» до ноги і змушували їх тягнути, як покарання за те, що не одружилися. А позбутися такої колоди можна було лише відкупившись грошима подарунками або могоричем. Так громада одружених людей карала «старих парубків» за небажання женитися.
 
        На Київщині та Житомирщині влаштовували сценічне дійство, у якому брали участь тільки жінки. За тиждень колодка проходила різні стадії - від свого символічного народження і до смерті.
 
        Вареники — головна страва Колодія. Зазвичай їх готували з сиром і обов’язково щедро змащували вершковим маслом. Звичай приготування вареників існував ще за часів Трипільської культури, задовго нав’язаних у радянські часи млинців. Вареники символізували молодий місяць, який у свою чергу був символом жіночої енергії. Окрім вареників готували інші страви на основі молочних продуктів: сирники, сирні баби, локшину та галушки також варили на молоці. А з молока робили ряжанку, колотуху, розтирачку, кисіль. Всі каші також готувались у цей тиждень виключно на молоці.
 
        В цей тиждень, до Великого посту, всі намагались помиритись. Пробачити старі образи та попросити пробачення у інших, тому Колодія часто називають святом “примирення”, а останній та найважливіший день Колодія – «прощена неділя».
 
        Прадавнє свято українців повертає нас до своїх коренів, учить добру, мудрості, злагоді, очищає душу, виводить за межі буденного, гнітючого, приносить радість і світлу надію. По крихітці збираємо те, що втрачене впродовж віків, починаємо відроджувати і знайомити широкий загал із забутими традиціями.
04 березня 2021

З нагоди 207-річниці від дня народження Тараса Григоровича Шевченка КЗ КОР «Білоцерківський краєзнавчий музей» презентує тематичну виставку «Шляхами Кобзаря»

З нагоди 207-річниці від дня народження Тараса Григоровича Шевченка КЗ КОР «Білоцерківський краєзнавчий музей» презентує тематичну виставку «Шляхами Кобзаря»

        Кожного року в березні Україна відзначає Шевченківські дні. З нагоди 207-річниці від дня народження Тараса Григоровича Шевченка КЗ КОР «Білоцерківський краєзнавчий музей» презентує тематичну виставку «Шляхами Кобзаря», яку напередодні  відвідали студенти Білоцерківського педагогічного коледжу.

        З ім’ям Т.Г. Шевченка пов’язана історія  Білої Церкви, де неодноразово побував великий Кобзар. Свої враження про наше містечко він відобразив у повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали» (1856 р.).

        У  Білій Церкві жили   вірні друзі Т.Г. Шевченка: М.К. Чалий (18161907) – відомий український педагог, член редколегії журналу “Киевская старина», директор Білоцерківської гімназії та І.М. Сошенко (1807–1876) – земляк Т. Шевченка, художник та викладач гімназії, який першим звернув увагу на художній талант митця та організував його викуп із кріпацтва.

        У червні 1846 року Т. Шевченко у складі археологічної комісії разом із професором І. Іванишиним та художником О. Сенчило-Стефановським протягом місяця брав участь у роботі науково-археологічної експедиції та розкопках кургану Перепет під Фастовом, де замальовував кургани, селян, учасників розкопок (збереглося дев’ять його малюнків).

        Працюючи художником археографічної комісії, Т. Шевченко замальовував пам’ятки історії, старовинні церкви. У нашому містечку він зробив малюнок  найстарішої  Микільської церкви, яка була закладена 25 серпня 1706 року гетьманом Іваном Мазепою та білоцерківським полковником Костянтином Мокієвським.

        На виставці представлені копії картин,   колекція автопортретів Т.Г. Шевченка, рідкісні видання його творів, що є важливим джерелом вивчення образотворчого мистецтва та  історії української культури. 

        Під час екскурсії студенти  познайомилися  з художньою творчістю Кобзаря, в якій відображено життєвий та творчий  шлях Тараса Григоровича: часи його навчання в Петербурзькій академії мистецтв, подорожування його по Україні, перебування на Київщині, період заслання в  Казахстані та  вшанування пам’яті Кобзаря.

        Великий Кобзар був вірним і відданим сином українського народу, натхненним співцем рідного краю. Високохудожнім словом він виразив душу українців, їхнє непереборне прагнення до волі, світ поетичних уявлень, потяг до всього прекрасного, піднесеного, величного. Шевченко жив інтересами свого народу, разом із ним боровся проти зла й неправди.  Він був справжній митець, його називають поборником правди і свободи.

        Тож, шануймо Великого Кобзаря і його непорушні заповіти синам і дочкам нашої славної України!

21 лютого 2021

21 лютого – річниця народження Вікентія В'ячеславовича Хвойки

21 лютого – річниця народження Вікентія В'ячеславовича Хвойки

21 ЛЮТОГО – РІЧНИЦЯ НАРОДЖЕННЯ

ВІКЕНТІЯ В’ЯЧЕСЛАВОВИЧА ХВОЙКИ

9 [21] лютого 1850 р. — 20 жовтня [2 листопада] 1914 р.

 

«з незапам'ятних часів протягом цілих віків жив осілий землеробський народ арійського походження, у якому я вбачаю тільки наших предків-слов'ян, і, крім того, вважаю його терен європейською прабатьківщиною»

Вікентій ХвойкаВ. Хвойка «До питання про слов'ян» 

 

Український археолог чеського походження Вікентій В’ячеславович Хвойка, народжений як Vincenc Chvojka, на світ з’явився у селі Семин (Semín), Австрійська імперія. Його незаможна родина з нижньо-полабських селян.

Закінчивши комерційне училище і Хрудимі, у 1874 р. юнак вирушив до Праги.

Долю змінила, як свідчить легенда, одна зустріч. У 1876 р. юнак зустрів родину українського дворянина Александрова, яка дорогою з Парижа до Києва зупинилася перепочити в столиці Богемії. Палка любов до вродливої дочки подорожуючого аристократа змусила 26-річного Вінсента вирушити світ за очі. Так він опинився в Києві.

Не маючи спеціальної освіти ні історичного, ні археологічною профілю, на початку 1890-х рр. як самоук Вікентій Хвойка приступився до практичної археології. У становленні вченого посприяли тісні стосунки із обізнаними колегами – українським істориком, археологом, етнографом, професором - Володимиром Антоновичем (1834-1908) та українським антропологом, етнографом, археологом, автором першої загальної науково обґрунтованої концепції антропологічного складу українців Федором Вовком (1847-1918). Спираючись виключно на безсистемні знання та багаторічний досвід подорожей, завдяки наполегливій праці, невтомному оптимізму і винятковій цілеспрямованості, Вікентій Хвойка здійснив низку розкопок на Наддніпрянщині.

На археологічних розкопках трипільскої культури

У 1898—1900 роках провів розкопки на Середньому Придніпров'ї та відкрив могильники з трупоспаленнями в урнах, так звані поля поховань, які належать до Зарубинецької (II ст. до н. е. — II ст.) і Черняхівської (ІІ—V століття) культур,  відкрив перше трипільське поселення на території сучасної України у 1893—1894 роках на вулиці Кирилівській, 55, у Києві. 

Відіграв велику роль у заснуванні в 1899 році Київського музею старожитностей та мистецтв  - тепер це Національний музей історії На археологічних розкопках Трипільської культури  України. Хвойка був першим хранителем його археологічного відділу. Досліджував пам'ятки східних слов'ян, зокрема поселення VIIVIII століть у Пастирському городищі та могильниках сіверян у селі Броварки на Гадяччині, доводячи автохтонність слов'янського населення Середнього Придніпров'я.

Значну увагу присвятив дослідженню Київської Русі, особливо Києву, де здійснив розкопки на горі Киселівці (1894 рік), Старокиївській горі (19071908 роки), Вікентій Хвойка був дійсним членом 11 наукових товариств.

У КЗ КОР «Білоцерківський краєзнавчий музей» діють дві постійні археологічні виставки на яких представлено понад 1 500 археологічних артефакти, у тому числі культур, які були досліджені Вікентієм Хвойкою. Запрошуємо усіх бажаючих до перегляду.