8 вересня 2018 року мешканці та гості м. Біла Церква відзначали 986-у річницю заснування міста. Програма  святкування була насиченою та різноманітною. Заходи відбувались у різних куточках міста.

            До святкування долучився і Білоцерківський краєзнавчий музей, створивши на терасі музею надзвичайно колоритну етнографічну виставку під відкритим небом «Музей в міському просторі». Понад 190 предметів старовини  приваблювали  учасників святкувань на Замковій горі – зразки автентичного традиційного вбрання ХІХ поч..ХХ ст.., рушники, скатертини, налавники, чавунні праски, горщики, глечики,  прялка, макогони, гребні та ін.. Під час експонування звучали українські народні пісні у виконанні ансамблю Білоцерківського краєзнавчого музею «Струни серця».

       06 вересня у Білій Церкві відбулася зустріч міського голови Геннадія Дикого із членами Золотого фонду міста, яка проводиться традиційно напередодні Дня міста.

       Золотий фонд Білої Церкви із числа найвідоміших жителів міста було створено 20 років тому.

       Занесення до списку членів Золотого фонду є вищою формою відзначення громадян за значні заслуги перед містом Біла Церква у розвитку науки, культури, освіти, охорони здоров’я, спорту, промисловості, будівництва, зв’язку, торговельного обслуговування, забезпечення законності та порядку тощо.

       На сьогодні Золотий фонд налічує 278 осіб, і щороку він поповнюється – людьми, які своєю працею роблять значний внесок у соціально-економічний та культурно-освітній розвиток Білої Церкви.

       З 2002 року членом Золотого фонду є директор Білоцерківського краєзнавчого музею, кандидат історичних наук, заслужений працівник культури Людмила Михайлівна Діденко.

       Вітаючи присутніх, Геннадій Дикий висловив вдячність членам Золотого фонду за той внесок, який вони зробили для міста у різних галузях його життєдіяльності.

       У рамках заходу відбулася також виставка-конкурс картин професійних художників «Місто на Росі» переможцем якої став художник Леонід Маадир-Оол.

         6 вересня 2018 року у виставковій залі Білоцерківського краєзнавчого музе.ю відкрилася персональна виставка київської майстрині «Вишитий живопис Лідії Гончарук», приурочена  до Дня міста.

         В експозиції представлені сорок картин за мотивами творчості майстрів живопису від епохи Відродження до наших часів, вишитих Лідією Гончарук шовком в авторській техніці на раритетній швейній машинці «Чайка». Найтонша шовкова нитка з точністю до відтінку відтворює всі мазки і штрихи великих майстрів живопису, глибину та багатство барв.

         Частина унікальної виставки присвячена Україні та її історії.  Це відомі пейзажі Архипа Куінджі  та Петра Левченка, портрети славетних отамана Івана Сірка і полковника Івана Богуна, улюблені куточки Києва та старого Криму. Родзинкою експозиції є мальовничі пейзажі парку «Олександрія», які майстриня вишила в подарунок Білоцерківському краєзнавчому музею.

         На заході були присутні представники місцевої інтелігенції, засоби масової інформації, наукові співробітники музею. Гостей вітали заступник директора з наукової роботи Петренко Вікторія Віталіївна та вокальний ансамбль музею «Струни серця». В ході відкриття Гончарук Лідія Михайлівна поділилася з присутніми секретами своєї майстерності, а меценат музею Васильєв Василь Васильович, завдяки натхненню якого Біла Церква й змогла познайомитися з творчим доробком київської вишивальниці, висловив свої враження від побаченого.

«Доброго дня дорогі рідні: Мама, Тато, сестра Аня і брат Володя та його сім’я», – так починався лист Олени Батуревич, мешканки Білої Церкви, який вона направила з Німеччини 27 вересня 1943 року своїм рідним. Тоді він не дійшов до адресата. Його, як і решту листів наших земляків, ймовірно перехопили війська Червоної армії, які в той час вели бої за Дніпро.

Листи потрапили до НКВС, а згодом їх передали до Державного архіву Київської області. Там їх виявив історик-краєзнавець, старший науковий співробітник Білоцерківського краєзнавчого музею Сергій Бурлака.

Важко передати всю гаму відчуттів, коли перечитуєш ці листи. Більшість із них проникнуті тугою за рідним домом, надією на повернення. Одразу після їх виявлення у працівників музею зародилися думка, - знайти відправників, чи їх нащадків, і таким чином з’єднати ланцюжки розірваної історії.

І ось в музеї 6 липня 2018 року відбулась зустріч з сином пані Олени – Віктором Никоненко та її племінником Вадимом Батуревичем. Вони розповіли, що її забрали до Німеччини в шістнадцятирічному віці разом з іншими білоцерківцями під час облави. Спочатку працювала перебуваючи в таборі, потім відправили на роботу до бауера. Звільняли американці, так як це була територія в зоні їх наступу. Після передачі представникам радянського військового командування, пройшла перевірку у фільтраційному таборі. Повернувшись на батьківщину, остарбайтери ще довго залишалися під підозрою, змушені були щомісяця відмічатися у відділках міліції. Померла в 2005 році, у неї залишився син, двоє внуків, та двоє правнуків.

На завершення зустрічі директор краєзнавчого музею Людмила Діденко передала копію листа сім’ї, який був написаний майже 75 років тому.