Напередодні свята Івана Купала, яке українці святкують у ніч з 6 на 7 липня, КЗ КОР "Білоцерківський краєзнавчий музей" з метою збереження і популяризації народних прадавніх звичаїв та традицій представляє до вашої уваги історію виникнення одного з яскравих свят української культури. 

        Свято Купала, або Іванова дня, має дохристиянське коріння і припадало раніше на верхівку літа – з 20 по 22 червня. У ті часи давні язичники поклонялися багатьом богам, серед яких був і бог родючості Купало.

        Після того, як язичництво було витіснене православ’ям, в історії свята відбулися зміни. Його пов’язали з ім’ям Святого Іоанна Предтечі або Іоанна Хрестителя, і приурочили до дня його народження. Спочатку він відзначався 24 червня, а після переходу на новий стиль став святкуватися 7 липня, і загубив свій зв’язок з літнім сонцестоянням. Але численні народні традиції та ритуали збереглися до наших днів.   

        Підготовка до свята починалася за кілька днів до нього. Готували солому і сіно, щоб зробити опудало, адже  головні персонажі свята – Купало та Марена, які уособлюють чоловіче (сонячне) і жіноче (водяне) божества.

        З висушеної трави робили ляльку Мари чи Марени. Навколо опудала танцювали, а потім зачіпали, щоб воно впало. Після цього ляльку оплакували, відносили на похоронне багаття і спалювали. Замість опудала робили ритуальне дерево з гілок берізки, клена, верби, яблуні. Це деревце прикрашали стрічками та квітами. Називали його Купалом або Купайлом. Всю ніч навколо нього водили хороводи і співали веселі пісні. Потім спалювали на ритуальному вогнищі, або топили у водоймі. Окрім ритуалів з Мареною-Купало було ще декілька характерних елементів купальського обряду.

        Основним символом свята є ритуальне багаття, яке мало горіти цілу ніч. Купальське вогнище згідно переказів мало велику міфічну силу. Через нього стрибали всі, проходячи таким чином своєрідний ритуал очищення. Слов'яни вірили, що купальський вогонь знищує все зло - хвороби, нещастя, злидні. Молодь і дітвора, стрибаючи через вогнище, щосили намагалися піднятися над ним вище інших. Це означало, що людину чекає велике щастя. Закохані пари мали стрибати вдвох тримаючись за руки.  Вважалося, що та пара, яка не розімкне рук, перестрибуючи через багаття, скоро одружиться та має щасливо прожити разом усе життя.

        Вдень, напередодні Купала, дівчата збирали трави і квіти для віночків, обов’язково намагаючись нарвати барвінку – символу щасливого шлюбу. З настанням ночі починали ворожити на судженого здійснюючи свій обряд - пускання вінків по річці, попередньо встановивши в центрі скіпу і палаючу свічку. Згідно з народним повір’ям, якщо вінок пливе добре й гарно горить свічка, то дівчина вийде заміж, а якщо він крутиться на місці, – то ще дівуватиме, а як потоне – заміж не вийде взагалі. Якщо ж вінок відпливе далеко й пристане до якогось берега, то значить, що туди дівчина заміж піде.

        Головною купальською травою вважалась папороть, яка кожному з нас відома по безлічі історій і легенд. Здавна були сміливці, що хотіли здобути її цвіт. Міфічна, неіснуюча в природі квітка нібито дасть тому, хто знайде і зірве її, особливі сили і можливості та забезпечить власника знахідки щастям на все життя.

        Ще однією популярною традицією є нічні купання – один з головних обрядів Івана Купала. В цей час вся нечиста сила виходить з річок і морів, тому людині нічого не загрожує.  Цієї ночі вода набуває цілющих властивостей, допомагає очистити тіло і душу від поганих помислів та зла.

        Ось так і минає це магічне свято Івана Купала, на яке хтось шукає скарби, а хтось знаходить своє щастя – кохання.   

        Купайло привабить до себе ще не одне покоління, збентежить не одну молоду душу та уяву й освятить почуття багатьох молодих сердець.