Подія | 07 січня 2023

Сьогодні, 7 січня, відзначається Різдво за юліанським календарем

Сьогодні, 7 січня, відзначається Різдво за юліанським календарем
Сьогодні, 7 січня, відзначається Різдво за юліанським календарем.
 
Українське Різдво — надзвичайно світле, тепле свято з глибоким корінням. Християнське відзначення народження Божого Сина поєдналося в ньому з давніми віруваннями та ритуалами. Деякі з них є подібними в багатьох європейських народів, деякі — самобутні.
 
Українці вірили, що у дні великих свят відчиняються небесні ворота. Тому все, що відбувається, має особливе значення і може помітно вплинути на подальшу долю людини. Для того щоб цей вплив був позитивним, протягом століть виконувалися ритуальні дії, які забезпечували добробут і захищали від впливу зла. До Різдва готували атрибути та обереги для оселі, які сьогодні сприймаються як святковий декор. Це «павук» із соломи, що символізує всесвіт, дідух з колосся, пов’язаний із предками та урожаєм, і витинанки-зірки на вікна.
 
Вважалося, що в різдвяний час кожну родину відвідують гості «з того світу» — предки. Для них готували усілякі дари у вигляді страв, щоб ушанувати й одержати їхню підтримку для родини, достаток у господарстві. Прихід колядників з піснями сприймали також як візит предків. Раніше колядники одягали маски «дідів» та кожухи, вивернуті вовною назовні, як ознаки іншого світу. Сьогодні цей звичай подекуди зберігається. А ще в різдвяно-новорічний час деякі колядники перевдягаються у тварин — Козу, Коня, Ведмедя. Колись вірили, що вони є тотемами, тобто предками племені. Колядники особливими піснями — колядками, — величають усіх членів родини і бажають їм достатку і щастя. Співають кожному окремо. Господарям — про їхнє багатство і майбутній урожай, господиням — про лад у домівці й порядність, хлопцям — про військову звитягу і майбутню вірну дружину, дівчатам — про їхню красу і щасливий шлюб. Таких стародавніх іменних колядок збереглося в Україні багато. За вітання гостей щедро обдаровують.
 
Основні приготування для зустрічі предків здійснюють на Святвечір. Готують пісну вечерю з плодів рослин, що культивували на території України впродовж тисячоліть, варять кутю — поминальну кашу та узвар із сушених яблук, груш та ягід, печуть святковий хліб. Запалюють свічку. На покуті під кутю та на підлогу стелять солому і запашне сіно — там нібито перебуватимуть душі предків. Різні суспільні прошарки нашого народу — містяни, селяни, військова еліта, шляхта — святкували Різдво за своїми особливими традиціями. Проте є речі, які досі єднають усіх. Це спільна вечеря великої родини з кутею і колядування. На Святвечір українці вдягалися у святкове вбрання, одягали вишиті сорочки та намагалися мати в гардеробі нову річ. Заможні селяни й міська українська еліта полюбляли жупани, їх шили із сукна або дорогих тканин — залежно від достатку. На жупан вдягали кунтуш, підшитий хутром. А ще в давнину і жінки, і чоловіки носили шуби. Їх шили хутром досередини, а зверху прикрашали дорогим оксамитом, вишивали шовком і золотом. Що багатшими були пані чи пан, тим дорожче хутро обирали для шуби. Цей гарний одяг, як і інші елементи українського вбрання, згадується в наших колядках. В одній з них співається, як ремісники шиють для пані чоботи-сап’янці, цінну шубу і дорогий завій, тобто серпанок. В іншій колядці, для юнака, співається, як він одягає дорогу шубу та червоні чоботи, а збоку кріпить коштовну шаблю. Для господаря співають, як він сидить край столу, а на ньому «шуба люба, на тій шубі поясочок, а на поясочку калиточка», тобто гаманець. Ще в одній колядці співається, як пан приїхав з далекої дороги додому і роздає дарунки: матінці — дорогу шубу, сестрі — шовкову хустку, а дружині — золоту обручку.
 
Ось так відзначали різдвяні свята люди, нащадками яких є ми. І сьогодні ми зазвичай готуємо кутю й узвар, вдягаємо найкраще вбрання і бабусині коралі, співаємо за святковим столом колядки або приймаємо колядників. Традиція є живою, коли передається в майбутнє. Так само як пам’ять нашого роду.
Попередня подія Наступна подія